Величезний кулак|

- Ми взагалі вдячні всім вам за те, що ви не побоялися доставити нас у Калімпорт. Моряк, не зовсім розуміючи, в чому справа, зупинився: - А що в цьому такого? Ми часто беремо на борт мандрівників, які хочуть скоріше дістатися до південних королівств. - Звичайно, але, беручи до уваги небезпеку … хоча я всією душею сподіваюся, що вона невелика, - швидко додав Реджіс, роблячи вигляд, що йому не хотілося б перебільшувати загрозу невідомої напасті. - Не важливо. Я впевнений, що в Калімпорте нас вилікують, - продовжував він і пошепки, втім досить гучним, щоб моряк міг почути його, додав: - Якщо, звичайно, ми доберемося туди живими … - Гей, про що це ти? - Грізно запитав матрос, підходячи впритул до хафлінгу.

Посмішка миттю зникла з його обличчя. Реджіс зойкнув і схопився за руку так, ніби його пронизав нестерпний біль. Потім, затремтівши всім тілом, він почав дряпати руку, здираючи плівку застиглого воску і намагаючись розколупати ховався під нею струп. Через кілька миттєвостей із його рукава здалася тонка цівка крові. Моряк схопив його за комір і, загорнувши рукав курточки, ошелешено витріщився на рану: - Ожог? - Не торкайся! - Зловісним пошепки застеріг його Реджіс.

- Зараза поширюється саме через дотики. Моряк, помітивши ще кілька шрамів, з жахом відсахнувся: Але я не бачив полум’я! Як ти примудрився так обпектися? Реджіс безпорадно знизав плечима: - Вони виникають самі собою.

І побачили, що в стінах немає дверей. - Май терпіння, - нагадав варвара Дзірт. Утім, чекати їм довелося недовго. Не минуло й кількох хвилин, як друзі почули скрегіт засува і скрип дверей, що відкривається. Назустріч ельфи і варвара прямо зі стіни вийшов хлопчик. Він пройшов крізь смарагдово &8209; зелену кам’яну кладку так легко, наче був привидом, і неквапливою ходою попрямував до них. Вульфгар напружився і скинув з плеча свій бойовий молот. Дзірт тут же схопив його за руку, побоюючись, що варвар завдасть удар до того, як вони зрозуміють наміри загадкового хлопчика.

Той підійшов ближче, і друзі побачили, що він явно складається з плоті і крові і не має нічого спільного з безтілесним духами. Вульфгар відразу розслабився. Хлопчик відважив глибокий уклін і, гордо, жестом запросив їх слідувати за собою. - Малькор - це ти? - Спитав Дзірт. Хлопчик нічого не відповів і знову махнув рукою в напрямку вежі. - За &8209; моєму, Малькор повинен виглядати старшою, - сказав Дзірт і рушив слідом за ним. - А що з кіньми, - запитав Вульфгар. Але хлопчик продовжував мовчки крокувати до башти.

Дзірт обернувся до Вульфгару і знизав плечима: - Що ж, поведемо їх з собою і нехай наш безсловесний приятель вирішує, куди їх діти! Підійшовши до стіни впритул, друзі побачили, що щонайменше в одному місці вона не суцільне, однак складена таким чином, щоб приховати двері. Увійшовши всередину, вони опинилися у великому круглому залі на першому поверсі вежі. Уздовж однієї зі стін розташовувалися стійла, і друзі зрозуміли, що вчинили правильно, вирішивши не залишати коней зовні.

Швидко прив’язавши тварин, ельф і варвар кинулися услід за хлопчиком, який вже входив в наступні двері. - Почекай нас, - крикнув Дзірт, однак провідника ніде не було видно. Озирнувшись, друзі зрозуміли, що знаходяться в слабо освітленому коридорі, який, ідучи вгору, по спіралі опоясує вежу. - Що ж, іншого шляху немає, - сказав ельф підбіг варвара, і вони рушили вперед. Описавши повне коло, коридор піднявся щонайменше на десять футів і, як здогадався Дзірт, вивів їх на другий рівень башти.

Тут вони знову побачили свого провідника, що стояв біля відходить убік, до центру, бокового коридору. Побачивши друзів, хлопчик рушив далі по головному коридору.

Вульфгару швидко набридла ця загадкова гра. Йому вперто не давала спокою думка про те, що Ентрері і Реджіс з кожною миттю все більше віддаляються від них. Обігнавши Дзірта, він схопив хлопчика за плечі і ривком розгорнув його обличчям до себе.